понеділок, 9 вересня 2013 р.

Езра Павнд руками Олега Лишеги






CANTO IX *
То підійшла повінь,
То завалило снігами,
То вибило градом усе, і дерева, і мури.
Якось, нижче звідси, в болоті вони цькували його,
І він стояв у воді по шию
аби не дістали пси,
І виблуджував у багнах
і видибав аж по трьох днях,
То був Асторре Манфреді, з Фаенци родом,
що засів на нього з псами,
На мочарах, нижче звідси, під Мантуєю,
І він воював у Фано, у вуличній бійці,
і там трохи не сконав;
І король зійшов і взяв нас на службу,
А в них був дерев’яний замок для забав,
І якось Базініо вийшов у двір,
де арена була й частоколи
пороблені для турнірів,
І щось він бовкнув проти греків,
і там якраз був спадкоємець володаря,
а пані Женевра умерла,
І він, Сіджізмундо, був Капітаном венеційців.
І він порозпродував малі замки
і вибудував на свій штиб пишний Рокка,
І він рубався як сто чортів під Монтелюро,
і не здобув нічого, крім перемоги,
І старий Сфорца вилаяв нас в Пезаро;
(sic) березень, 16-ого:
“що Пан Алессандро Сфорца
стає власником Пезаро
через підступність Ясн. Вельм. Пн. Федріко (УОрбіно,
Котрий затіяв підступ у спілці з Галеазом
при потуранні Пн. Франческо,
Котрий викомбінував, щоб той Галеаз спродав Пезаро —
Алексові, а Фоссемброне — Федді;
а він не мав права продавати.
І це він вчинив по-свинськи; тобто Сфорца вчинив по-свинськи,
як і обіцяв йому, Сіджізмундо, per capitoli, —
ще побачите, він, Малатеста, посяде Пезаро
І так нас відрізало від нашої південної половини
і урвало нам гру від самого початку
1 він, Сіджізмундо, виклав Франческові усе, що думав про нього,
і ми відпровадили їх з Марше.
І Король Рагони, Alphonse le roy d’Aragon,
так само залив нам сала за шкуру,

Коротше, одним словом,
Він, Сіджізмундо, скликає міську раду,
А Вальтуріо каже: “як за вівцю, так і за ягня”,
І ця перетряска (haek traditio)
Як старий капшук висловився: “rem eorum sa lu a v if,
Спасла Флорентійську державу; а це, мабуть, таки щось.
І “Флоренція наша споконвічна спільниця”, як виступали на раді, —
що варте було усього там чутого.
І він розпочав будову Храму,
а Поліксена, його друга жінка вмерла.
І Венеційці споряджають посла
І радять: “кажи спокійно,
Але скажи йому, що зараз не пора підвищувати йому платню”
І Венеційці випроваджують посла
з трьома сторінками таємних вказівок
На предмет: Чи не гадає він, що вся ця затія —
така собі безтурботна гулянка?
І старий в’юн Ватл махнув до Мілана,
Бо таки не стерпів, що Сідж так занісся перед Венеційцями,
І він перебалакав з Федді; а Федді лише сказав: “Пезаро”, —
І старий Фоскарі пише: “Саго тіо,
Аби ми розділилися з Франческо, ти б мав що треба,
А ми від себе зробим усе можливе”
Але Федді запропонував раніше.
І Сіджізмундо звів кілька арок,
І вкрав той мармур в Классі, вкрав, як випливає,
Casus est talis:
Foscari doge — префектові Равени:
“Як, що, котрий, грім би його побив????”
Casus est talis:
Філіппо, настоятель парафії
Святого Аполінарія в Классі, Кардинал Болоньї,
Одної ночі (quadam nocte) був продав
Найясн. Пн. Сіджізмундо Малатесті,
Володареві Арімнію, мармур, порфир, змійовик,
Которого люди, Сіджізмундові, під їхали були на
більше як сотні волячих двоколок і забрали все на прикраси
собору, де була Матір Божа в Трівіо,
що й бачите тепер на стінах. Чотири сотні
дукатів належиться повернути парафії за вищезгаданий грабіж
Кардиналові чи його наступникам.
гурр! хурр, пхх.
колеса, курява, воли, темна ніч,
І від 13 серпня: Алойзій Пуртео,
Аббат, для Пн. Сіджізмундо, квитанція на 200 дукатів
На збіжжя, аби якось згладити шкоду у тій заворусі.
І ще пішов поголос за ту німецько-бургундську бабу,
І випав йому страшний, Поліорсетів рік,
але він ще й був трохи Полуметісом,
І Венеційці не дали йому піврічної відпустки.
І він вибрався до старого глиняного Пезаро
й чекав там на Федді,
А Федді зрештою каже: “Я вже йду!..
на поміч Алессандро”
І він сказав: “Цього разу пан Федді встругнув”.

І сказав: “Брогліо, я йолоп. Цього разу
добродій Федді встругнув (m ’la calata)”.
І він втратив Венеційців,
І камінь не прийшов з Істрії:
І ми послали людей на шовкову війну;
І ніколи не було так, щоб Ватл заплатив одразу,
хоч і наймали людей аж з Мілану й Флоренції;
І він поставив бомбарди в гноїську в низині під Вадою,
Де ніхто й не подумав би їх ставити,
І забрав дерево з бомб
і зробив їх черпаками з металу,
А наймані розбігалися й розбігалися,
Аж доки він не набрав із Сієни;
І в тім часі хапонули його поштову торбу.
Що ж то було там?
Пітільяно, власник ділянки у десять акрів,
І двох каменів туфу,
І вони відібрали йому пасовисько,
І Сіжд завертає їхніх коней,
І він мав два величезні камені туфу
і шість сотень свиней у підніжжі.
І бідні чортяки здихали від холоду.
І ось що знайдено у тій торбі:
Ex Arimino die Decembris
Magnifice ас potens domine, mi singularissime
Я раджу в. Величності як
Я був з майстром Олвіджем який
показав мені рисунок нефу того що посередині,
церкви і рисунок даху і.,
їсус,
Magnifico ехсо. Пане Мій
От нині мині порадили що я маю звідомити вам мого
батька думку котрою він поділився з п. Женаром про
волюти в церкові... і т. д...
Жованні майстер завшди P.S. Я гадаю краще якби мині вибратися
до рима побалакати з паном Альбертом аби я знав що
думає він про це правильно”.
“Sagramoro...”
“IUustre signor тіо, пане Батіста..
Перше: Десять плит найліпшого червоного, сім на 15 на одну треть
Вісім ditto, доброго червоного, 15 на три й на один,
Шість того самого 15 на один на один.
Вісім колон 15 на три й на треть
і т. д... з перевезенням денарів 151
“Величносте:
Пані Ізотта була написала мині нині за п. Галеаццову доньку.
Той хто сказав з молодих курочок не густо навару, знав що каже.
Ми вибралися відвідати дівоньку на днях і старалися як могли а вона
затялася і ніяк. Я гадаю у пані Ізотти все ясно. Мі pare che avea
decto hogni chossia Діти здорові. Там де ви є кожен тішиться і
радіє бо ви здвигаєте храм а тут ми навпаки як би ви сказали
пливем за водою. Пані Лукреція вже написала чи мала б написати
вам, сподіваюсь, уже дійшов досі лист.
Кожен шле вам гарячі вітання.
21 Груд. Д. з М ”

“...sagramoro встановити підойми. Надійшло брусся...”
“Вельможному Панові з низьким поклоном:
“Панич Малатеста чується добре і питає про вас щодня. Він
не може натішитися тим коником, мені і місяця не стало б описати
усю радість що він має від того коника. Я хотів би вам нагадати
знову щоб написали до Джорджо Рамботтома чи до його десятника
аби укріпив ту стіну до садочка де гуляє пані Ізотта бо вона чисто
повалилась на землю що я йому не говорив, тисячу раз, уже як міг
через що пишу вашій величності у цій справі я зробив усе що міг
що б не було тут ніхто нічого палець об палець не вдарить без вас.
щиро ваш
Лунарда да Палла
20 Груд. 1454”
“...радився з усіма десятниками і механіками. І про те срібло
на медальйон...”
“Magnifice ас poten... тому що стіни...” “Malatesta de Malatestis
ad Magnificum Dominum Patremque suum. Ex so D no et D no sin
D™ Sigismundum Pandolfi Filium Malatestis Capitan General Прекрасний
і Всемогутній Володарю і Батьку зосібна мій пане смію
звернутись: вашого листа вручено мені через Джентіліно да Градара
і з ним гнідий поні (ronzino baiectino) котрого ви прислали мені
він виглядає мені бойовим скакунчиком під попоною і на нім
сподіваюсь подужаю верхову їзду, дякуючи в. отчій ласці ще раз
дякую так коротко і прошу дозволити мені і надалі перебувати у
вашій ласці сповіщаю через посильного, що ми всі при добрім здоров'ї
і сподіваюсь і прагну аби й ваша Найясн. Величність були такими ж:
з неослабною шанобою лишаюсь
Ваш син і слуга
Малатеста з Малатестів
Подано в Ріміні, це 22-го дня Грудня
року божого 1454”
(на його шостім рочку від віку)
“Славний князю:
Не випадає мені давати поради Ганнібалові...”
“Magnifice ас potens domine, domini ті Singularissime, humili
recomendatione permissa etc.
Це що стосується ваша найм. Величносте як друга партія
мармуру з Верони нарешті дісталася до нас після того як її
спинили під Феррарою зі страшним шумом і тяганиною, увесь
камінь там вивалили на землю.
Я дізнався як воно вийшло, мені обійшлося те в кілька флорінів
аби знов підняти з землі той камінь, котрий було захопили через
якийсь борг чи розтрату у шкіпера; він чкурнув ще до того як
захопили ліхтер. Але хай В. Найм. Вел. не викидає грошей на
той кошт я той ліхтер привів сюди і тримаю його і не пущу.
Ще чого матимем і ліхтер.
Щойно минуть Рзд. Хр. свята, в мене вже буде викінчена
кам'яна долівка в хрещальні, для котрої камінь вже поколений.
Стіни вже готові і тепер беруся за дах.
Ми ще не починали обкладати новим каменем каплицю великомучеників;
по-перше сильні морози зіпсували б усю працю; а друге бо ще

нема аліофантів і не можна зробити розрахунків від карниза до
колон, що мають стати на аліофантах.
Вони вже мостять сходи до вашого покою в замку... Я вже
викінчив аттичний дворик для Пана Антоніо і поставив там
камінні лави. Оттавіан освітлює бика. Маю на увазі бика в
каплиці. Усі каменярі лише чекають весняного тепла аби знов
стати до праці.
Склеп вже готовий, окрім частини віка, і як тільки пан
Агостіно вернеться з Цезени, я подбаю, аби він його викінчив,
вічно вдячний В. Найм. Вел.
щиро відданий вам
Петрус Генарііс.”
Оце все що знайшли в поштовій торбі
І дещо інше стосовно того що
він “жив і панував”
“et amava perdutamente Ixotta degli Atti”
e “ne fu degna”
“constans in proposito
Placuit oculis principis
pulchra aspectu”
“populo grata (Italiaeque decus)
і звів храм повен поганських творів”
тбт. Сіджізмундо
у стилі “після падіння Лаціума”
Філігрань прикриває готику,
загалом пишнувато,
І давні саркофаги,я к і ті, порослі травами під Сан Вітале.
CANTO XIII
Кун проминув
родинний храм
кедровим гаєм,
зійшов до нижчої річки,
І з ним Хуей, Чі
і Цянь з тихим голосом
“Ми незнані”, — промовив Кун,
“Може, займетеся перегонами на колісницях?
Тоді прославитесь,
А може, й собі зайнятися перегонами чи стрільбою з лука?
Чи красномовством?
І Цзи-лу сказав: “Я б уладив укріплення”,
А Хуей сказав: “Коли б я був князем,
То навів би тут лад".
І Чі сказав: А мені якби малий храм у горах,
Та лад у храмовій службі”,
І Цянь промовив, не спинивши струн лютні,
Тихі згуки бриніли
хоч і прибрав зі струн руку,
І згук вився ніби дим попід листям,
І він провів очима згук:
“Старий ставок,
Хлопці виляскують на кладці,
Чи сидять у кущах, виграють на мандолінах”.

І Кун усміхнувся до всіх однаково.
І Цень-зі поцікавився:
“Хто ж правий?”
І Кун сказав: “Вони всі праві,
Тобто кожен у своїй суті”.
І Кун замахнувся ціпком на Юань Яна,
старшого за себе,
Той Юань Ян сидів при дорозі,
набираючись мудрості.
І Кун сказав:
“Ти, старий придурку, отямся,
Роби щось потрібне”.
Кун сказав:
“Треба вчитись, ще як
Лежиш поперек ліжка,
А в п’ятдесят літ —
вже не поможе”.
І: “Коли б князь до себе скликав
Усіх мистців і вчених, його дббра окупилися б сповна”,
ї Кун сказав і зазначив на листкові бо:
“Як у чоловіка немає ладу всередині,
Не дасть він ладу довкола себе;
І як у собі не має ладу,
Не буде ладу у його родині;
А коли князь не має ладу в собі,
Не буде ладу в його володіннях”
І Кун задав слова “лад”
і “братня чуйність”
І не згадав “життя після смерті”.
Він сказав:
“Кожен зможе бігати до скону,
Легко влучати поза ціль,
Важко утриматись посередині”.
І вони спитали: “Коли чоловік убивця,
То чи має батько його захищати чи переховувати?”
І Кун сказав:
“Він має ховати його”.
І Кун віддав доньку за Конь-Чаня,
Хоч той сидів у в’язниці.
І віддав свою небогу за Нан-Юня,
хоч той був без посади.
І Кун сказав: “Ван правив помірковано,
В його пору Держава була доглянута,
Я сам пам’ятаю
Час, коли історики лишали чисті сторінки в своїх творах, —
Себто для явищ, їм ще не доступних,
Але та пора, здається, минає”
І Кун сказав: “Без твердої вдачі
не зіграти на тім інструменті,
Не добути музики, рівної самим Одам.
Цвіт персика
летить зі сходу на захід,
І я пробував лише сповільнити облітання”

CANTO XLV
з лихвою
З лихвою не змурує чоловік дому з твердого каменю
де б кожна брила була гладко обтесана й припасована
і укладався узір на стіні,
з лихвою
не зобразить чоловік раю у церкві
harpes et luthes
ані як діва одержує благу вість
і сяйво просочується з прорізу в небі,
з лихвою
не узрить чоловік Гонзага, його спадкоємців, його наложниць
не твориться ані картина для вічності аби дихати нею,
але робиться, аби продати, і то якнайскориіе
з лихвою, гріх проти єства,
се хліб твій з ганчір’я, сухий, як папір,
і немає ні гір пшениці, ні добірного борошна
з лихвою полотно розлазиться
з лихвою зникає лад
і не знайде собі чоловік грунту під житло
Каменяр відлучений від каменю
і ткач від верстата свого
з лихвою
вовна не надходить на ринок
вівця не дає зиску
лихва то худо&яча чума, лихва
затуплює голку у дівочій пучці
і відбирає зграбність у прялі. ГГєтро Ломбардо
не постав з лихви
Дуччо не постав з лихви
ані П’єро делла Франческа, Джованні Белліні,
ані ,cLa Calunnid' не була намальована.
Не з лихви постав Анжеліко, ані Амброджо Предіс
Не стало б церкви, мурованої з тесаного каменю
із написом: Adamo те fecit
Не з лихви зріс Св. Трофимій
Не з лихви Святий Гілярій,
Лихва роз'їдає різець
Вона губить ремесло й майстра
Вона рве нитку на верстаті
Жоден не вивчиться тягнути золоту волосінь
Лазур кришиться, кармін блякне
Смарагд не знаходить свого Мемлінга
Лихва душить плід у лоні
Уриває лицарську обітницю
Затягає параліч на ложе, моститься
поміж юною нареченою і молодим
Супроти єства contra naturam
Понаводили курв до Елізіума
Трупи сідають бенкетувати
за помахом лихви

Немає коментарів:

Дописати коментар