середу, 7 серпня 2013 р.

Юрій Тарнавський. Крик (мініроман) 5

5. крик

Роарк та Альба сидять у кубі крику в позиціях, подібних то лотосової, дивлячись одне одному в очі, і кричать. Позиція ця заавансована, і застосовується тільки вправними крикунами. Крик не має нічого спільного з т. зв. психотерапією “первісного крику,” як теж із способом трощення скла за допомогою голосу, з метою похвалитися перед глядачами, який так подобався Федерікові Ґарсії Льорці та Ґюнтерові Ґрассові. Радше, підстави його заложені в писанні – одна-єдина стаття, німецькою мовою, на ледве двадцять сторінок, під назвою “Zur Theorie und Praxis des Geschreis,” себто “До теорії та практики крику” – пера маловідомого австрійського містика та винахідника рутенського походження, кінців дев’ятнадцятого сторіччя, К. Рика. Вона доводить, що крик, коли практикують його так, як треба, може мати далекосяжні наслідки на оточення, як теж і саму особу, крикуна, що мають метафізичне значення.

Злившись в одне, крик Роарка та Альби пронизливий до крайности, і нагадує рев сирени, та в той самий час є в нім щось заспокоюючого, як у ноті остінато в музичній композиції, наприклад в одному з Бахових творів для клявіятури, у виконанні на органах. З першої характеристики треба було б очікувати, що сусіди Роарка та Альби в помешканнях над, під, і обабіч їхнього, реагували б на крик стуканням об підлогу, стелю, та стіни, в обуренні. Це не є так, одначе, тому, що всі їхні сусіди вже давно повиносилися з помешкань, неспроможні стати на перешкоді цій парі в практикуванні свого законом забезпеченого самовисловлення. З тих самих причин власники будинку – партнерство, що складається з кількох осіб японського походження – були неспроможні цю пару виселити.

Як крик продовжується, звук починає нестися з уст постаті, що на літографії Мунха – спершу ледь чутний і несміливий, і такий, що вривається час від часу, та згодом дедалі голосніший і голосніший, все більше й більше певний себе, аж нарешті він зливається в одне з криком Роарка та Альби, так само сильний і певний себе, як їхній, неначе третій голос у перфектно підібранім тріо співаків, цей спільний крик тепер відображуючи безмежне почуття розпуки, що лежить у його суті, так, як звук перфектно підібраного тріо співаків передає красу, що лежить у суті музики, яку воно виконує, продовжуючись після цього незмінно сильний, рівний, здавалося без можливости колись скінчитися. Стрілки на цифербляті годинника, що в кутку, тремтять, вагаються, чи їм рухатися, чи ні, зупиняються, а тоді посуваються назад короткими, уривчастими, непевними себе, рухами, аж нарешті починають обертатися з неймовірною швидкістю в той бік. Червоно-блакитне світло, неначе пара, з’являється посеред кімнати, густішаючи з часом, конденсуючись у центрі, аж творить воно сліпучу рожеву кулю, що осідає на туалетну мушлю, ховаючи її повністю під собою. Зародки у слоїках рухаються ледь помітно, та згодом все більше й більше сміливо, обертаючись туди й сюди, наскільки це можливе в тісних посудинах, будучи подібними до змагунів світового рівня у жанрі спорту синхронізованого підводного плавання, що нещодавно був допущений до олімпійських ігор.

Немає коментарів:

Дописати коментар